Футбольний рік, що минув для всіх був складним, не став винятком, мабуть, і для гравця великогаївського «Агрона» Тараса Червонецького. Адже через війну довелося більше, як пів року не займатися улюбленою справою. До того ж посеред сезону Тарас отримав важку травму. Тим не менше, у матчах, що вдалося зіграти, Червонецький показав себе справжнім лідером команди, забивав практично у кожному поєдинку, чимало його м’ячів стали вирішальними. У традиційному опитуванні Асоціації футболу Тернопільщини Червонецького визначили кращим гравцем 2022 року. До речі, вдруге за останні чотири роки. Ми поспілкувалися з Тарасом, одразу ж запитавши, чи визнання тренерів і капітанів команд вищої ліги не стало для нього сюрпризом?

– Мені, звичайно, як будь-якому футболісту дуже приємно визнання тренерів та капітанів команд суперників. Чесно кажучи, я розумів, що зіграв досить мало матчів цього сезону, тому не розраховував отримати нагороду.

«Насправді, будь-яка позиція на футбольному полі, це лише формальність»

– Після початку війни багато українців допомагали армії. Не залишилися осторонь цих процесів і футболісти.

– Після повномасштабного вторгнення рф, як і більшість футболістів, шукав чим зможу допомогти у тилу. Тому нашим колективом, чим могли, активно допомагали армії. Брали участь у благодійних матчах, збирали кошти на автівки, амуніцію тощо.  

– Коли стало зрозуміло про початок нового сезону, виявилося, що за старі «гріхи» Ви мали відсидіти в чемпіонаті області два матчі дискваліфікації, яку на Вас наклала Асоціація аматорського футболу України…

– Коли стало відомо, що сезон все-таки розпочнеться, «Агрон» безпосередньо приступив до підготовки. Зіграли кілька контрольних поєдинків, активно тренувалися. Звісно, було дуже прикро, що моя дискваліфікація перенеслась у новий сезон. Дуже дивне та не зрозуміле рішення Асоціації аматорської футболу .

– Перші Ваші офіційні матчі у чемпіонаті області пройшли на «ура». Як вдалося підтримувати ігрову форму, що так безболісно ввійшли у сезон?

– Ну, у зв’язку з дискваліфікацією я пропускав перші два поєдинки. Але тренувався я, звичайно, повноцінно з командою. Тому складнощів для мене не було.

– У попередні роки в «Агроні» Ви більше грали на позиції крайнього півзахисника, при цьому часто Вас змінювали флангами. Цьогоріч фактично великогаївська команда грала в три форварди і Ви були серед тієї трійки. Наскільки швидко вдалося прилаштуватися до позиції нападника?

– Насправді, будь-яка позиція на футбольному полі, це лише формальність. Чи я грав на позиції півзахисника чи нападника, мої завдання абсолютно не мінялись. Для себе я ставлю чітку ціль – атакувати ворота суперників.

– Ви стали кращим бомбардиром своєї команди, забивши 7 м’ячів, при чому зігравши всього в шести поєдинках. Чи сподівалися, коли вимушено не грали через травму, що Вас ніхто не обійде в бомбардирській гонці не лише у Вашій команді, а й загалом у всьому чемпіонаті?

– Коли отримав травму, точно знав, що вибуваю з гонки бомбардирів. Для мене стало несподіванкою, що я все ж таки залишився на вершині. Цього року по сім м‘ячів забили три футболісти, які виявилися кращими бомбардирами. Я більш, ніж впевнений, що якби мені вдалось провести повний чемпіонат, я б забив ще декілька голів.

– Який з семи забитих м’ячів на Ваш погляд найкращий, а який – найважливіший?

– Для мене самим красивим, здається, був другий м’яч у ворота теребовлянської «Ниви». Що ж на рахунок важливості м‘яча, то, мабуть, це дубль у виїзному матчі з ФК «Трибухівці». Наша команда той матч виграла 2:0, тому ці м‘ячі стали важливими.  

«Жодне чемпіонство легким не буває»

– «Агрон» у сезоні-2022 на відміну від попередніх доволі легко, на перший погляд, став чемпіоном області. За рахунок яких чинників це сталося?

– Повірте, жодне чемпіонство легким не буває. Можливо в кінці сезону, коли ми дивимось на таблицю, може скластись таке враження. Але ці очки добуваються від однієї гри до другої. А це насправді не так легко. Що стосується, за рахунок чого «Агрон» знову став чемпіоном, насправді є ряд факторів, чому саме так сталося. По-перше, рівень виконавців у нашому клубі справді високий і іншим клубам дуже важко конкурувати з нами саме по виконавцям. По-друге, практично всі наші футболісти у розквіті своїх сил, в основному вік наших футболістів 24-29 років. Це чудовий вік для футболіста, адже є вже і досвід, і ще є сили. По-третє, кістяк «Агрону» вже не один рік грає одним колективом, підсилюючись лише точково. Тому це дає свої плоди і такий результат.

– Після якого матчу зрозуміли, що перше місце вкотре залишиться за «Агроном»?

– Мабуть, після домашнього поєдинку з «Медоборами», коли ми здобули перемогу – 3:1. Тоді для себе я зрозумів, що в принципі все вирішено.

– Якщо в минулі рокі головним конкурентом «Агрона» у боротьба за чемпіонство була теребовлянська «Нива», то два останні сезони срібні медалі здобувають «Медобори» із Зеленого. Чи справді це на сьогодні Ваш головний конкурент на Тернопільщині?

– «Медобори» здобувають срібло другий рік поспіль, тому це не може бути випадковістю. Команда із Зеленого також, як і ми, стабільно виступає одним колективом. Як показує практика та час – це дає свій результат. Що стосується боротьби за 2-3 місця, то також хотів би відмітити «Колос» із Бучача. Ми здобули 4 очки в прямих матчах з ними, так само, як з командою з Зеленого, було дуже складно з цими суперниками.

– В «Агроні» відбулися зміни на тренерському містку. Як вони вплинули на команду, і особисто на Вас?

– Скажу відверто, знаю, що якщо буду забивати м‘ячі і показувати якісну гру, я буду грати при будь-якому тренеру. Тому я ставлю цілі тільки перед собою. Команді було дуже прикро, коли «Агрон» покинув Олег Лівіцький, з котрим ми проробили разом чудову роботу. Літом колектив прийняв нового тренера Олега Тимця. Ми здобули «золоті» медалі та стали володарями суперкубка. Результат є, а це найголовніше!

«Захисник суперника пішов у підкат, я також вирішив грати момент до кінця»

– Згадайте той злощасний матч у якому Ви отримали важку травму, що там саме сталося?

– Сталося це у домашньому поєдинку аматорського чемпіонату України проти ФК «Куликів» з Львівщини. Здається, це була 90 хвилина матчу. Захисник суперника пішов у підкат, я також вирішив грати момент до кінця. У підсумку отримав перелом малої гомілкової кістки.

– Наскільки серйозна травма, чи була операція, скільки часу потрібно на реабілітацію і коли варто очікувати на Вашу появу на тренуваннях?

– Одразу чітко розумів, що у цьому сезоні команді я більше не помічник. Тому я не поспішаючи, почав відновлюватись. Дякувати Богу, хірургічного втручання не потрібно було. На даний момент розпочав індивідуальні тренування в залі.

– Коли ми востаннє з Вами спілкувалися, Ви говорили, що «Агрон» – це велика дружня сім’я і це той клуб, де Вас люблять та цінують. Але так сталося, що у середині 2020 року Ви покинули великогаївську команда. Чому саме прийняли це рішення?

– Все просто, ФК «Епіцентр» (Дуанївці) розпочинав свою історію у другій лізі. Я ж дуже хотів і хочу грати професійно футбол. З’явився такий шанс. «Епіцентр» – це амбітний клуб, який має фінансову змогу розвиватись . Тому втрачати таку можливість я не хотів.

– Повний сезон Ви відіграли у професійній лізі за «Епіцентр» з Дунаївців і знову повернулися у В. Гаї. Які причини того, що не затрималися на професійному рівні?

– Після великих перемін на тренерському містку в Дунаївцях пішла перебудова команди. З першого дня ми не до кінця порозумілись з новим головним тренером Сергієм Нагорняком. Тому я по власній ініціативі покинув розташування клубу.

– Чи не було в той час запрошень від інших професійних клубів?

– Запрошення були і я відгукнувся на них, навіть провів повноцінний літній збір з ФК «Оболонь» (Київ), який виступає у першій лізі чемпіонату України. Наче б то, все йшло добре, і я чудово себе зарекомендував. Але до кінця довести справу з підписанням контракту мені не склалось.

«Надіюсь і вірю в те, що в майбутньому використаю свої знання та стану тренером»

– Багато футбольних експертів, особливо цього сезону, говорили, що «Агрон» переріс аматорський футбол. Раніше були розмови про перехід команди у професіонали, але вони так і не стали реальністю. Чи немає таких планів у керівництва ФК «Агрон» нині, коли команда вкотре виграла чемпіонат області і є серед лідерів аматорського чемпіонату України?

– Те, що «Агрон» може виступати у професійній лізі, ніхто не сумнівається. Я маю з чим порівняти і клас футболістів, і сам рівень футболу. Впевнений на 100%, що ми могли б боротись за путівку у першу лігу України. Що стосується реалій, то потрібно розуміти, що насамперед нам потрібно перемогти головного ворога на полі бою. Можливо, після нашої перемоги питання про професійний статус клубу знову будуть піднімати. На разі таких розмов між собою ми не обговорюємо. Хоча бажання хлопці, звичайно, ж мають.

– У свій час Ви говорили, що маєте футбольну мрію – зіграти ще хоча б раз в Українській Прем’єр-лізі, адже у Вашій кар’єрі є один такий поєдинок. З роками, наближаєтеся чи віддаляєтеся від неї?

– Звичайно, ціль є. Але також розумію, що з кожним проведеним сезоном, шансів стає все менше і менше.

– Багато Ваших партнерів по команді суміщають ігрову футбольну кар’єру з тренерською, працюючи з дітьми. Чи не задумувалися над цим, чи все-таки зосереджуєте головну увагу футболі, як діючий гравець?

– На даний момент я діючий футболіст, водночас також і детально вивчаю кожного тренера з яким працюю – підхід, поведінка, вправи, всі позитивні та негативні моменти. Я це все впитую і пропускаю через себе. Надіюсь і вірю в те, що в майбутньому використаю свої знання та стану тренером.

– Як вплинуло народження донечки на Вас, як у житті, так і в спортивному плані?

– Донечка, мабуть, найпозитивніший момент, який може трапитись у житті батька . Коли провожу з нею час, з голови вилітає геть усе, отримую лише позитив. Я дуже тішусь нею!

– Чи можна, граючи футбол на Тернопільщині, заробити великі гроші та забезпечити гідне майбутнє життя своє та своєї сім’ї?

– Для комфортного життя, звичайно, можна заробити. Враховуючи, що команда в якій я виступаю, практично усе виграє. Але, звичайно, щоби забезпечити майбутнє для себе і сім‘ї, то навряд чи цього достатньо.

– Якщо можна було б повернутися назад, щоби змінили у своєму життя, чи не шкодуєте, що обрали для себе важку футбольну роботу?

– Змінив би лише останні хвилини матчу з «Куликовим». А в загальному завжди був і буду радий, що вибрав футбол. Окрім емоцій та енергії, футбол дає дуже багато нових знайомств, дружбу, колектив. Не даремно у спорті – футбол номер один у світі!