Футбол - це більше, ніж гра

Насолоджуйтесь грою та будьте здоровими

← На головну

Один з кращих футболістів в історії тернопільського спорту Анатолій Назаренко святкує День народження!

9 квітня 2018 р. 09:00

Сьогодні, 9 квітня, святкує 59-річчя однин з кращих футболістів в історії тернопільського спорту, нині головний тренер ФК «Заводське» (Чортківщина) — Анатолій Петрович Назаренко.

Федерація футболу Тернопільської області та вся футбольна громадські Тернопільщини вітають іменинника й бажають йому наснаги у всіх починаннях, успіхів на тренерському містку та у житті – не зупинятися підкоренням старих висот, а завжди "штурмувати" нові. Зі святом!

Анатолій Петрович Назаренко народився у Тернополі,  у 1983 році в складі дніпропетровського “Дніпра” ставав чемпіоном Радянського Союзу. Про значимість цих нагород говорить той факт, що тодішній чемпіонат Союзу прирівнювався до італійської Серії А чи англійської Прем’єрліги. Анатолія Назаренка також вніс чималий вклад в історію тернопільського футболу, а нині виховує молоде підростаюче покоління тернопільських футболістів, працюючи у педагогічному ліцею, а віднедавна ще й очолив ФК «Заводське», який цьогоріч дебютує у обласному  футбольному чемпіонаті. Знайомимо з цією унікальною футбольною особистістю.

– Анатолію Петровичу, Хто сприяв вашому становленню як футболіста?

– Як і всі хлопчаки тих років, зранку до вечора ганяв м’яча. Це був дворовий футбол на майданчиках біля ЗОШ №12. До 6 класу перевагу надавав баскетболу, адже бог не обділив зростом. Загалом був спортивним школярем, з однаковим успіхом грав у баскетбол, волейбол та футбол. Однак коли з перших два види спорту секції припинили роботу, тоді основну уваги приділив футболу. Першим серйозним іспитом стали змаганнями на приз клубу “Шкіряний м’яч” між ЖЕКами. Наша “Дружбівська” команда тоді зайняла третє місце, мене запримітив тренер ДЮСШ Володимир Філіп і запросив до себе в школу. А до цього я вже тренувався у Валерія Татаринова на центральному стадіоні в дитячій школі “Авангарда”. Пригадую, тоді в команді були відомі нині люди – Володимир Мариновський, Олександр Кривий...

– Як молодий футболіст навчався у школі?

– Посередньо – на четвірки, але були як трійки, так і п’ятірки. Не любив фізики, хімії та математики, натомість подобалась історія.

– Яким чином на Вас вийшли львів’яни?

– Навчаючись у дев’ятому класі, поїхав з командою на зональний турнір – кубок “Юності”, що проходив у Долині. Там мене помітили тренери львівського спортінтернату, які, між іншим, перемогли тоді, і запросили до себе. Це була велика честь, оскільки в Україні таких спортивних закладів було обмаль – Харків, Запоріжжя, Луганськ, Київ і Львів. Мешкали в кімнатах на чотири чоловіки, до обіду вчилися, а після – відвідували тренувальні заняття.

– Як потрапили до зіркового “Дніпра”?

– Отримавши середню освіту в Львові, вступив до Тернопільського педінституту. На другому курсі почав грати на першість області за хоростківську “Зорю”. В Хоросткові я грав три роки. З командою вийшов на всеукраїнську арену (1980 рік – другі в зональному турнірі чемпіонату КФК). А вже наступного року святкували перемогу в зоні та вийшли до фінальної пульки, яка відбулася в Харкові (5 місце). Там були селекціонери з павлоградського “Колоса”. До того ж роком раніше вже перейшли з “Ниви” (Підгайці) до “Колоса” Леонід Іщук, Ігор Яворський, Віталій Ніколенко. Саме вони і дали відповідні рекомендації. У червні 1983 року “Колос” грав з херсонським “Кристалом”. Саме на цій грі були тренери “Дніпра” –Володимир Ємець і Геннадій Жиздик. Перший тайм відіграв на звичному місці опорного півзахисника, але після перерви мене чомусь поставили на позицію ліберо. Я одразу зрозумів, що щось тут не те. Так і сталося. Через день прийшов чоловік і сказав, щоб я пакував валізи і їхав до Дніпропетровська. Не мав великого бажання туди переїздити, але тоді ніхто нічиєї думки не питав. Загалом того року команда стала чемпіоном, а я за неї зіграв п’ять матчів.

– Чому відіграли за «Дніпро» не так багато поєдинків?

– Почав стабільно грати на позиції лівого захисника. Однак проблеми з тренером не дозволили мені добрати необхідну кількість поєдинків для того, щоб отримати золоті чемпіонські медалі. Ще граючи у Павлограді, зимою заніс заяву в загс. Один раз вже змінював дату весілля, а тому більше цього робити не хотів. Тоді Ємець мені сказав: “У нас посеред сезону весіль не справляють. Перенеси на кінець чемпіонату”. Я його не послухав, і на моїй ігровій кар’єрі в основі “Дніпра” поставили хрест. Хоча ще був при команді три роки, став чемпіоном СРCР серед дублерів. Навіть був серед запасних у єврокубковому матчі проти французького “Бордо”, однак на поле так і не пощастило вийти. А між тим, якби “Дніпро” тоді не поступилося по пенальті французам, мав нагоду зіграти у півфіналі проти туринського “Ювентуса”, позаяк один із захисників дніпрян мав перебір карток.  

– Винагороду за чемпіонство команда отримала немаленьку.

– Після “золотого” сезону кожен гравець, у тому числі і я, отримав по кольоровому телевізору “Фотон” (у той час їх практично ще не мав ніхто), футболістам, що зіграли більше половини матчів за сезон, подарували новенькі “ГАЗ-24”, а я отримав “ВАЗ-2106”.

– Матеріальну скруту футболісти “Дніпра” відчували?

– Тоді “Дніпром” опікувався військовий завод “Південмаш”, і проблем з фінансуванням у команди не було. Спершу мешкав на заміській базі, потім мені надали службову квартиру, в якій раніше жив Валерій Лобановський. Згодом керівництво команди переоформило дану двокімнатну квартиру на мене. Помешкання було практично на березі Дніпра, там і проводили більшість вільного часу.

– Транзитом через Павлоград Ви повернулися до Тернополя.

– У 80-і роки існувала Дніпропетровська футбольна коаліція (Дніпропетровськ, Павлоград, Дніпродзержинськ, Нікополь, Кривий Ріг). При ній жоден гравець без дозволу тренерів з “Дніпра” не міг перейти в іншу команду. Я ще півтора сезону після “Дніпра” пограв у Павлограді, а вже на початку 1987 року (коаліція на чолі з Ємцем і Жиздиком розпалася) повернувся додому. У Павлограді перспектив у мене не було, із західноукраїнської колонії лише я залишився, а коли прийшов новий тренер, то почав привозити футболістів з Дніпропетровська.

– Рік вашого дебюту в “Ниві” припав на найуспішніший сезон в історії команди.

– Команда зібралася дуже сильна, адже її формували гравці з колишніх “Ниви” (Підгайці)  та “Зорі” (Хоростків), які за кілька років пройшли хорошу школу у провідних українських командах. Для мене сезон-87 був також найвдалішим у спортивній кар’єрі. Став другим бомбардиром команди після Ігоря Яворського, провів чимало достойних матчів. А вболівальники нас на руках носили, за два сезони вдома не програли жодного матчу.

– Футбольна кар’єра не минула без травм?

– Під час домашнього матчу з полтавською “Ворсклою” (1989 р.) зламався. Сталося ось що: “Нива” атакує, я з м’ячем завдаю удару лівою ногою, права підкошується, і відчуваю, як щось в коліні хруснуло. Треба було зробити паузу, але тодішній тренер Павленко сказав, щоб на тренуванні “мотав” круги. Це до добра не довело, ще й нині відчуваю біль у коліні. 1990 року пограв „на область” за Заліщики, наступного року знову повернувся в “Ниву”. Пройшов два збори в Сочі, Ялті та в Мукачевому, під час контрольної гри з дрогобицькою “Галичиною” коліно дало знову про себе знати, і я вибув з обойми команди на три місяці. Ще трохи пограв (навіть їздив у гарячі точки Вірменії), але це вже був не той футбол.

– Пригадайте найкращий гол, проведений за “Ниву”.

– Найціннішим голом у кар’єрі вважаю той, що провів у ворота Рината Дасаєва під час кубкового матчу з московським “Спартаком”. Дмитро Гордей з центру поля віддав на край Петрові Прядуну, той обіграв Олександра Бубнова і вискочив один на один та проштовхнув м’яч в напрямку воріт. Я набіг і добив м’яча (Прядун завжди згадував цей гол і говорив, що я його в нього відібрав). А найкрасивішими вважаю голи, проведені у Павлограді та Ужгороді (1987 рік). Обидва були забиті ударом у “дев’ятку”, але перший – на точність, а другий – силовий постріл з-за меж карного майданчика.

– Не жалкуєте, що більшість тренерської кар’єри працювали з молодими футболістами, а не стали тренером команди вищої чи першої ліг?

– Навіщо жалкувати? Тренери «великих» команд можуть в один момент втратити роботу, я ж уже багато років працюю в педагогічному ліцеї, маю стабільну роботу. Був у мене досвід тренерської роботи у професійних командах, в яких з приходом нового президента змінювалися тренери, коли їм платили сирами, сервізами тощо… Нині намагатимусь свої знання та вміння використати у роботі в ФК «Заводське».  

 БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ

– Скільки заробляли футболісти у Радянському Союзі?

– На той час для футболістів були затверджені певні стандарти. Так, у гравців другої ліги ставка на місяць становила 160 крб. плюс преміальні 40 крб., у першої – 180 (60), вищої – 220 крб. (80). Попри те, керівництво команд знаходило шляхи для додаткового заохочення футболістів. Коли був гравцем основного складу, мав 1500-2000 грн. 

– Доводилося чути, що директор Хоростківського спритзаводу, нині покійний Антон Періг, дуже любив футбол.

– Він жив командою та її гравцями, відповідно фінансово ніхто обділеним не був. А одного разу привіз до мене додому стільки спирту, що не знаходилося посуду, тому довелося його виливати у ванну.

– На футболі нажили великих статків?

– Мешкаю у квартирі дружини, їжджу на старенькому автівці. Нічого особливого не маю, те, що більшість середньостатистичних тернополян.

– Чи маєте хобі?

– Дуже подобається риболовля. Маю шваґра з величезним рибацьким стажем. Він мені на кожен день народження дарує вудочку. Маю їх штук шість чи сім. Яку спіймав найбільшу рибину? Це був двокілограмовий короп.

– Чим харчуються футболісти?

– Дуже люблю смажену картоплю. Особисто можу приготувати будь-яку страву, починаючи від першої (борщ, суп) і закінчуючи другою...

БІОГРАФІЯ

Народився  Анатолій Петрович Назаренко 9 квітня 1959 року в Тернополі. У 6 класі почав займатися футболом. Після здобуття неповної середньої освіти в ЗОШ №12 та №16 поїхав удосконалювати футбольну майстерність до Львівського спортінтернату.

Виступав за команди: “Зоря” (Хоростків) – 1978-81 рр., “Колос” (Павлоград) – 1982-83, 1985-86 рр., “Дніпро” (Дніпропетровськ) – 1983-85 рр., “Нива” (Тернопіль) – 1987-89, 1991 рр., “Дністер” (Заліщики) – 1990, 1993-95 рр., “Прешов” (Чехословаччина) – 1992-93 рр., “Надія” (Нагірянка) 1994-95 рр., “Кристал” (Чортків) – 1996-98 рр.

Тренерська кар’єра: “Дністер” (Заліщики) –1993-95 рр., “Надія” (Нагірянка) 1994-95 рр., “Кристал” (Чортків) – 1996-98, 2016-17 рр., “Прометей” (Борщів) – 1998-2000 рр., “Педліцей” (Тернопіль) – 2001-07 рр., “Нива” (Тернопіль) – 2003-04 рр., ФК «Тернопіль» – 2007-16 рр., ФК «Заводське» – з 2018 року.

← На головну
Вища ліга. Турнірна таблиця
Команда І Очки
"Агрон-ОТГ" В. Гаї 8 20
ФК Медобори 10 17
ФК "Нива" Теребовля 8 16
ФК "Дністер" 10 14
ФК "Збруч-Агробіз... 10 13
ФК Колос (Бучач) 9 8
ФК "Зоря" Хоростків 8 7
ФК "Агронива-ТНПУ... 9 5
Перша ліга. Турнірна таблиця
Команда І Очки
ФК Поділля 14 36
"Рідна Борщівщина... 12 28
"Хатки" Бережани 13 28
ФК Нараїв 12 20
ФК "Трибухівці" 13 20
ФК Мельниця 13 17
Віго-Острів 13 13
"Колос" Зборів 14 12
"Вікнини" (Вікно) 13 11
ФК Нива (Підгайці) 13 10
"Нива" (Городниця) 12 8
Чемпіонат області 2020
Вища ліга
Чемпіонат області 2020
Перша ліга

Наші партнери

Хто стане кращим бомбардиром вищої обласної ліги у 2020 році?















Всього голосів: 152


Голосування триває до: 30 вересня 2020 р. 23:59