Футбол - це більше, ніж гра

Насолоджуйтесь грою та будьте здоровими

← На головну

Григорій Ярмаш: «Футбольна кар’єра — завдяки директору спиртзаводу»

7 липня 2017 р. 13:24

32-річний уродженець Зборівщини Григорій Ярмаш, котрий нещодавного завершив ігрову кар’єру, в інтерв'ю журналістам проекту «Золотий Талант» розповів чимало цікавного з свого футбольного життя. 

«Їдучи в Динамо, не шкодував за Карпатами»

— Григорій, твій перший тренер — Михайло Михайлович Забитівський? Фанат гри?

— Так, це дуже вірне слово. Справжній фанат футболу взагалі, фанат своєї справи. Я безмежно вдячний і йому, і директору... спиртзаводу, що знаходиться у моєму рідному селі Залізцях, Володимиру Васильовичу. За те, що запросив Забитівского на роботу, а він вже набрав групу дітей в селі, яка грала на область. Ми з хлопцями дуже намагалися не підвести першого тренера.

— Доводилося чути, що ти гарно вчився в школі?

— Батьки з вчителями не скаржилися (посміхається). Приміром, дев’ятий клас закінчив відмінником. Причому до 8-го класу вчився вдома, у Залізцях, а вже 8-й і 9 класи у львівському інтернаті, тобто, без батьківського нагляду.

Там вже така більш професійна кар’єра пішла. Навчаючись у 8-ому і 9 класах, ми грали в ДЮФЛУ, чемпіонат країни.

— У першості U-15 на чолі із тренером Олегом Родіним ви пробилися до фінальної пульки?

— Так, був такий фінал. Але ми посіли останнє восьме місце. Нам показали, над чим треба працювати.

— З дитинства грав правого захисника?

— Оборонця вже почав грати у Павла Олександровича Яковенко в Динамо. А в УФК-Карпати діяв на позиції правого півзахисника.

— Хто з твоїх однокласників в УФК-Карпати досяг успіхів у дорослому футболі?

— Максим Фещук, Руля Гук був воротарем у Шахтарі, Вова Федорів також грав на високому рівні, в Карпатах. Та я ніколи не жалкував, що не залишився у Львові, не спробував себе в Карпатах, а обрав Київ.

«Яковенко сам дисциплінований, вимагав порядку й від гравців»

— Павло Яковенко помітив тебе у тих фінальних матчах ДЮФЛУ?

— Не знаю, де запримітив, гадаю, він питав рекомендації тренерів. Запросив на збори, які якраз проводилися в Тернополі, недалеко від дому, там 30 кілометрів. Виходить, домашні стіни допомогли потрапити в академію Динамо.

— У Яковенко була мета зібрати у Києві талановитих хлопців саме 1985-го року народження з усього Союзу? Він марив цією Академією-1985?

— Не можу сказати, про що мріяв Яковенко. Гадаю, у нього була мета зібрати, готувати і створити команду, яка поступово, на кожному кроці досягатиме результатів. А у дорослому футболі, щоб ми себе вже закріпили.

Він дуже старався для нас, у нас були чудові умови. Ми їздили на різні турніри, представляли Україну. Вийшли в одну, другу фінальні частини, на одній бронзові нагороди завоювали. Думаю, ніхто не має нарікати на наш випуск.

— Ще б пак, Яковенко забрав у московського Спартака Алієва, із Білорусі привіз Мілевського. Зірковим був ваш 85-й? Ти з ким товаришував?

— З Ігорем Чучманом, він зі Львова, я з Тернопільської області, із Західної України, тож ми відразу знайшли спільну мову. Мешкали разом, зараз вже й кумами стали — стільки років знаємо один одного.

А ще відразу зійшлися із Сашею Максимовим, досі спілкуємося з двома Вовчиками — Польовим і Самборським. Загалом у нас дружня команда була, адже ми 24 години на добу разом були. Майже цілий рік, може, там днів на 10 відпускали  додому.

— Ти згадав про умови.

— Умови були шикарні. Пам’ятаю, мене запросили приїхати до Києва, роздивитися. Зрозуміло, без батьків аж у Київ, то далеко. Але щойно я приїхав і подивився на базу, як то кажуть щелепа впала, і я більше не хотів нікуди їхати. Таких умов взагалі ніде не було. Ще й якісь гроші нам платили, та не пам’ятаю вже скільки.

— За серйозні порушення штрафували чи відразу відраховували?

— На перший раз була серйозна розмова. І ми молоді пацани з першого, або максимум з другого разу розуміли, що більше так робити не можна. У нас і наставник був дисциплінований, цього ж Яковенко вимагав і від нас, щоб був порядок і в побуті, і на тренуваннях.

— Що то за команда Обухів, що стоїть на самому початку твоєї футбольної біографії? Адже ти переходив до структури Динамо?

— Ми, свої пацани і нам не було різниці, яка на нас форма. Нас заявили, щоб ми грали. Ось ми й бігали за Обухів, Борисфен, ми знали, що тренуємося і граємо однією командою, тож питань не виникало. Для нас головне турнір. Спочатку ми виступали на область, потім у другій лізі. А назва? То вже вирішувати тренерам і керівництву.

— У 2002 році ти дебютував за Динамо-2 у першій лізі, у сезоні-2002/2003 посів із Динамо-3 п’яте місце у групі А чемпіонату другої ліги, а з Динамо-2 у цьому ж сезоні ви виграли бронзові нагороди у першій лізі. Ти, 18-річний, відчував себе чемпіоном світу?

— Тоді ми виступали за Динамо (Київ) і це був такий клуб, що і в Динамо-2, і в Динамо-3 потрібно було ставити тільки максимальні задачі. Тільки перемога! Виходили вигравати кожен матч, а яке місце посідали, то відчуттів особливих не було.

— З якими тренерами ти працював у Динамо-2? З ким було цікаво і приємно, а з ким не вдавалося порозумітися?

— В принципі я в Динамо-2 тільки з Володимиром Івановичем Онищенко працював, і був у нього помічник Кондратов Віктор Іванович. Я вам так скажу, з яким би тренером я не працював, мені з будь-яким подобалося трудитися. І в Динамо2, і в Динамо-3, з Єськіним, і Нєвєровим також. Я намагався виконувати свої обов’язки, робити те, що поручали наставники. У мене ніяких конфліктів з жодним із них не було, я не можу пригадати такого. Завжди хотів і намагався брати від них корисне для себе, і зараз якраз буду виймати з мішечка ті знання, які накопичилися.

«Котельніков переконав, що Динамо-2 я вже переріс»

— На превеликий жаль, у 2002-му році помер Лобановський.

– Ми, хоча й були зовсім молодими, по 17 років, на собі відчули масштаб трагедії. Валерій Васильович підтримував Яковенко і наш спецклас, спостерігав за роботою нашої групи.

Не знаю, може збіг обставин, але після смерті Лобановського нас влітку зібрали і сказали, що спецклас розпускають. Всі розійшлися хто куди, хто в Динамо-3, хто в Динамо-2, хто додому поїхав шукати інше продовження кар’єри. Ми відчули це на собі.

— Вже під орудою Олексія Михайличенко Динамо продовжувало вигравати чемпіонати й Кубок країни. Ти ще був занадто молодий для основи?

— Брали кілька разів на тренування, але пробитися в основу шансів було мало.

— Матч першої ліги проти сумського Спартака-Горобини став для тебе останнім у футболці Динамо? Пам’ятаєш, у травні 2005-го ви виграли 2:1, ти 4 хвилини зіграв.

— Тоді я ще не знав, що то моя остання гра за Динамо. Влітку, вже після молодіжного чемпіонату світу в Голландії мене викликав Євген Петрович Котельніков і сказав просто: «Тобі 20 років, Динамо-2 ти вже переріс, треба рухатися далі». Але на той момент не думав, що ті весінні матчі у першій лізі будуть для мене останніми в Динамо.

— І ти сміливо вирушив до Ворскли. Із молодецькою усмішкою чи зі сльозами на очах?

— Звісно, було сумно, я провів у Динамо стільки років, рідний колектив, хлопці. Та нам було по 20 років, а зміна поколінь неминуча, приходять молодші, які повинні грати. І ми розуміли, що потрібно робити крок вперед, йти на підвищення, не застоюватися. А у Ворсклі була перспектива грати у вищій лізі!

Мене викликав той же Котельніков, сказав є можливість поїхати до Полтави. Причому не самому, а компанією: разом зі мною вирушили Денис Главіна, Ден Онищенко і Діма Бровкін. Там я потренувався кілька днів, і підписав повноцінний контракт. Для мене головною була перспектива росту.

— Досвідчений тренер Віктор Носов відразу поставив тебе в основу. Чим так сподобався?

— В принципі поставив через те, що створювалася нова команда, він молодих пацанів набирав і можна сказати, ми перші тури «з листа» грали. Плюс динамівська школа, певне, зіграла свою роль.

Але через кілька турів, він досвідченим оком побачив, що я не тягну. І потім вже потихеньку підводив мене до основи, вже наприкінці осені я став основним гравцем. А зразу не так гладенько було.

«На ЧС феєрив Алієв, а на ЧЄ ударною силою була команда»

— Із Ворскли ти почав викликатися до національної збірної України, проте найгучніших успіхів досяг з молодіжними командами. У 2006 році збірна U-21 на чолі з Олексієм Михайличенком стала віце-чемпіоном Європи.

— Відбірковий турнір до Євро ми ще за Павла Олександровича почали, Яковенко закладав базовий рівень команди. Під його керівництвом зіграли з датчанами і Казахстаном, і після цього він пішов. Прийшов Михайличенко, тренер, у якого я грав і в молодіжці, і потім він мене викликав до національної збірної. Гадаю, якби не Олексій Олександрович, то тих би викликів до національної команди й не було б, дуже вдячний йому за це.

А відбірковий турнір на Євро-2006 я розпочинав ще, виступаючи за Динамо, а на фінальну частину до Португалії їхав вже гравцем Ворскли.

— У відбірковій групі вас на шість очок випередила Данія, яка й посіла перше місце. Ви другі, при цьому двічі програли данцям. Засмутилися тоді?

— Звісно, після кожної поразки засмучуєшся. Але турнір був довгий, і після невдач стояло завдання зайняти друге місце, і через стикові матчі вийти на чемпіонат Європи.

— Коли дізналися, що у фінальній частині знову будете грати в одній групі з датчанами, хотіли реваншуватися?

— В принципі, такого особливого реваншу не прагнули, там швидкоплинний турнір: три матчі в групі і або далі граєш, або додому їдеш. Було завдання грати на максимум у кожній зустрічі, щоб вийти з групи.

— А загалом, склад нашої фінальної групи змусив нервувати — Данія з Бендтнером і Аггером, які вже тоді грали в Англії, Голландія з Хунтеларом, Італія з Кьєлліні?

— У нас підібралася гарна команда. І хоча там справді були такі серйозні команди і по складам, і по грі, ми, коли Бельгію в драматичному матчі обіграли і вийшли у фінальну пульку, їхали на Євро з надією, але розкуті. Планували просто показати свій рівень, побачити його на фоні таких суперників.

— Ви самі коли повірили, що обіграли Голландію у стартовому матчі — 2:1 завдяки голам Мілевського й Фоміна?

— Лише після фінального свистка. Але ми просто не могли зіграти погано: там, де ми грали (в містечку Агеда. — прим. ред.) був повний стадіон, жовто-сині прапори, тож ми грали як вдома. Всі на повну віддавалися, хотіли таким чином подякувати нашим вболівальникам в Португалії.

— Нічию 0:0 з Італією не втримали. А хто відповідав за Кьєлліні на 93-й хвилині?

— Так, нам у тому епізоді Кьєлліні забив, тоді програли. Та відразу забули поразку, ми грали від матчу до матчу, намагалися показати себе з найкращої сторони, тим більш, так вболівальники підтримували. Пропустили на 93-й, але відразу почали думати про наступний поєдинок.

— В якому ви обіграли датчан 2:1, і знову відзначилися Фомін та Мілевський. Це була ударна сила тієї збірної?

— Такий колектив підібрався, що будь-який з 23-х в заявці, був ударною силою. У нас саме команда — цією силою була. Фомін із Мілевським були лідерами в атаці, але всі намагалися працювати на команду.

— У півфіналі з сербами жодному з вас не вдалося забити з гри, зате у серії післяматчевих пенальті ви були влучнішими — 5:4? Пам’ятаєш, хто тоді забив переможний пеналь?

— Авжеж, Саша Максимов забив. Серби постійно, на всіх юніорських турнірах, є гарною командою. Там завжди футболісти в хороших клубах грають.

Можливо, в доданий час ми намагалися дотягнути до пенальті, знали, що у нас гарні воротарі, які можуть нас витягнути у фінал. Так і вийшло. Тоді тактичний хід Олексія Олександровича, він випустив Рибку, також зіграв важливу роль.

— Фінал ви безжально програли тим самим голландцям — 0:3. Виснажилися, бо не думали, що так далеко зайдете?

— Розумієте, ми вже потім збагнули... На мою думку, з Голландією у фіналі — це була найкраща наша гра на цьому турнірі. Саме гра, а не результат. А результат виявився не такий, майстерності не вистачило, досвіду таких матчів. У Хунтелаара два моментами було і він їх забив. А ми не реалізували свої моменти. Такі гравці, як Хунтелаар, відразу карають за помилки.

Плюс у голландців присутній менталітет переможців, а для нас фінал — це вже досягнення. У нас в підсвідомості було, що ми вийшли у фінал, вже герої. Хоч і зробили все, але цього настрою трохи не вистачило. Хоча потрібно було знайти в собі резерви, щоб виграти золото.

— Всі пам’ятають ту вашу срібну команду, а ось про виступ на чемпіонаті світу U-20 роком раніше згадують мало. Хоча він не менш гідний уваги, його виграла Аргентина, з Мессі у складі, який до того ж став кращим бомбардиром — 6 м’ячів. Розкажеш?

— Насамперед, треба відзначити, що вперше в житті поїхали на такі змагання. У нас в групі були Панама, Китай і Туреччина. Виграли у панамці — 3:1, потім програли азіатам 2:3 та розійшлися внічию з турками — 2:2.

Там феєрив Саша Алієв (забив 5 голів і розділив друге місце у списку найвлучніших із іспанцем Фернандо Льоренте. — прим. ред.). Ще два м’ячі забили Максим Фещук і Дмитро Воробей.

— Із чотирма очками ви посіли друге місце у групі, першим був Китай — 9 балів.

— Так, ми вийшли з групи і потрапили в 1/8 фіналу на Нігерію, де грали Обі Мікель, Тайво. Програли — 0:1, Тайво забив курйозний гол. Вилетіли з чемпіонату світу і особливого задоволення той результат не приніс. Зате подивилися, як і що, все ж таки такі команди виступали.

— Григорій, багато з тих твоїх партнерів по збірних України так і не зробив хорошої кар’єри. У той же час, дивлячись зараз на Пятова, Чигринського, Фоміна, Михалика, не здається, що зарано ти завершив грати?

— Кожен приймає рішення, коли рухатися далі, а коли вже варто зупинитися. Я бажаю хлопцям здоров’я і удачі, щоб вони продовжували свої кар’єри якомога довше. Я ж прийняв таке рішення і, чесно кажучи, не дивився, хто ще грає, а хто вже ні.

«За договірні матчі потрібно саджати за грати»

— Григорій, останнім часом ти часто грав за дубль Зорі в чемпіонаті U-21. Досвідченим людям притаманно згадувати: «ось у наш час все було інакше». Сьогоднішня молодь — юніори, дублери — дуже відрізняються від твого покоління 17-18-річних?

— Я тоді був молодим, і не можу порівнювати з тим, що зараз, сильно відрізняється чи ні. Талановиті футболісти, які хочуть чогось досягти, вони однаково себе ведуть завжди, ставлять перед собою найвищі цілі і не розмінюються на дрібниці.

— Ставки і букмекери у нашому молодіжному футболі — це справді епідемія, як каже Баранка, чи поодинокі випадки? Ти ж нещодавно варився у цьому турнірі.

— Я не знаю за другі клуби, але після того інциденту у Зорі, коли відрахували гравців, такої хвороби у нас вже немає. Я грав матчі за дубль, і не було помітно нічого такого.

Та звісно, це як кажуть чума, яка нищить не тільки футбол, а й футболістів. Вони вже на першому, початковому  етапі становлення гублять себе і закінчують, не починаючи.

— І як боротися?

— Закон прийняли, але мені здається, якщо посадити кількох, тільки тоді люди стануть замислюватися. Поки не буде кримінальної відповідальності, здається, ніхто завчасно не буде думати про наслідки.

— Щоб ти порадив нинішнім молодим талантам: як себе правильно поводити на полі, у побуті? Які помилки не потрібно скоювати, а що навпаки треба робити?

— Порада така банальна, але треба справді, насамперед, любити футбол, а не себе у футболі. Спочатку чимось пожертвувати, щоб досягти максимальних результатів. Жити й грати так, щоб потім бути чесним перед собою, що ти зробив все, аби вийти на якийсь хороший рівень.

"Золотий талант України"

← На головну
Футзальна ліга. Вища ліга. Турнірна таблиця
Команда І Очки
"Агрон-ОТГ" В. Гаї 18 43
«Алюр» Тернопіль 18 37
"Sebn-Скриня" Тер... 18 36
«Медобори» Зелене 18 30
«Гермес-7» Тернопіль 18 29
"Говерла" Дубівці 18 28
«Микулинці-Булат» 18 19
«Агронива-Біла» 18 18
«Поділля-Starlife... 18 16
«Віго-Острів» 18 8
Футзальна ліга. Перша ліга. Турнірна таблиця
Команда І Очки
«Агрон-Агропродсе... 17 46
«Вікторія» В. Бірки 17 45
«Поділля» Васильк... 17 37
ФК «Козова» 17 36
ФК «Ланівці-ОТГ» 17 32
«Копичинецькі ков... 17 31
ФК «Хоростків» 17 27
ФК «Скалат» 17 26
«Вся-Україна-Коло... 17 25
«Автоцентр 88» Те... 17 24
«Колос» Зборів 17 23
ГУНП Тернопіль 17 22
ФК «Озерна-1» Збо... 17 20
«Wyscout» Тернопіль 17 18
«Агрокомплекс Іва... 17 17
"Юніори" Тернопіль 17 8
Тернопільська міс... 17 5
«Роял-Транс» Терн... 17 3
Футзальна ліга. Друга ліга. Турнірна таблиця
Команда І Очки
«Саюз» Тернопіль 17 49
«Інваспорт» Терно... 17 38
ФК «Нараїв» Береж... 17 37
«Добрий Самарянин... 17 36
SEBN, UA Тернопіль 17 32
«Метрікс» Тернопіль 17 28
«Панорама-1» Млин... 17 27
«Лісма» Шляхтинці 17 27
«Стрипа» Купчинці 17 26
«Вікторія 92» Вік... 17 25
«Ветеран Плюс» Те... 17 24
«Меліоратор» Терн... 17 22
«Калина» Тернопіль 17 19
«Файне місто» Тер... 17 15
«Терен» Тернопіль 17 11
«Largo» Тернопіль 17 11
ФК «Заруддя» Збор... 17 8
ФК «Гаї Шевченків... 17 7
Футзальна ліга. Третя ліга. Турнірна таблиця
Команда І Очки
«Добра піца» Терн... 17 46
«Нива» Підгайці 17 40
«Savandi» Тернопіль 17 36
«Микулинецький Бр... 17 36
«ЕКМІ» Біла 17 31
ФК «Пронятин» 17 31
ФК «Мишковичі» 17 30
«Зелені штахети» ... 17 26
ФК «Озерна-2» Збо... 17 23
«Панорама-2» Млин... 17 22
«Серет» Тернопіль 17 20
«Молокія» Тернопіль 17 19
«Карат» Тернопіль 17 17
«Тернопільводокан... 17 14
«Аляска» Тернопіль 17 13
«Стрипа-2» Купчинці 17 13
«Опілля» Тернопіл... 17 12
ФК «Великі Гаї» 17 11
Чемпіонат області 2019
Вища ліга
Чемпіонат області 2019
Перша ліга
Чемпіонат області 2019
Друга ліга
Чемпіонат області 2019
Вища ліга фінал
Чемпіонат області 2019
Вища ліга втішний турнір

Наші партнери

Хто на Вашу думку стане кращим бомбардиром третьої Тернопільської футзальної ліги?

Роман Наконечний («Карат»)74 (38,1%)

Тарас Стирчак («Нива»)66 (34,0%)

Олександр Томич («Добра піца»)23 (11,9%)

Леонід Лапін («ЕКМІ»)9 (4,6%)

Роман Гуль (ФК «Великі Гаї»)8 (4,1%)

Андрій Нога («Панорама-2»)8 (4,1%)

Роман Скакун («Аляска»)6 (3,1%)


Всього голосів: 194


Голосування закінчилось