21-річний Ігор Квятковський став кращим бомбардиром Тернопільської вищої футзальної ліги сезону-2017/18. Із 57-ми голів команди «Арсенал», кольори якої захищає наш герой, кожен другий забив Ігор. Усього на його рахунку 30(!) м’ячів у 13 поєдинках. Про цього молодого, однак уже добре знаного бомбардира -сьогоднішня розповідь.  

У бомбардирській гонці була справжня «рубка»

– Ігорю, коли серйозно почав грати у футзал?

– Сталося це три роки тому. З командою «Арсенал» почав виступати у другій Тернопільській футзальній лізі. У дебютному сезоні наш колектив посів третє місце. Наступного чемпіонату ми вже були другими в першій лізі. У сезоні, який нещодавно завершився, серед еліти тернопільських футзальних команд «каноніри» вибороли доволі високу п’яту позицію, я ж із 30 голами став кращим її бомбардиром.

– Пригадай, якою ногою забив більше м’ячів чи, може, мав у своєму активі голи після ударів головою?

– Такої статистики не вів, але думаю, 80 відсотків своїх голів забив правою ногою. Не пригадую, щоби цього сезону відзначався головою.

– Чи є фірмовий футзальний прийом Ігоря Квятковського?

– Після розіграшів кутових та аутів партнери по команді відкочували мені м’яча і я потужним ударом вражав ворота суперників. Щоби цього досягнути, ці комбінації багато разів відточував на тренуваннях.

– Твій бомбардирський хист проявився одразу чи поступово виходив на такий високий рівень?

– У дебютному футзальному сезоні три роки тому забив понад 20 м’ячів, але кращим бомбардиром тоді не став, не зумів як слід розкритися у відносно новій для себе грі. Натомість останніх два чемпіонати як у першій, так і цьогоріч у вищій лізі в непростій боротьбі виборов звання найвлучнішого бомбардира.

– Особисто для тебе було важливо перемогти в бомбардирській гонці чи щоби команда була якомога вище в турнірній таблиці?

– Якби «Арсенал» зачепився за призову трійку, готовий був за сезон жодного гола не забити!

– Та все ж приємно стати кращим бомбардиром?

– Звичайно, навіть партнери по команді допомагали мені в цьому. Адже під кінець сезону в бомбардирській гонці пішла справжня «рубка» між мною та Михайлом Войцещуком з команди «Ланівці-ОТГ». Михайло в одному з останніх матчів забив аж вісім(!) голів і наздогнав мене за кількістю забитих м’ячів. Перед останнім туром у нас обох було по 27 м’ячів. Але оскільки лановецька команда цей тур пропускала, то в мене був шанс стати одноосібно кращим і я ним скористався. Відзначився трьома точними влучаннями у поєдинку проти БФ «Майбутнє сиріт», якому ми, на жаль, програли (5:6).

– А чи була команда, яку протягом сезону ти не засмучував?

– У вищій футзальній лізі виступало 10 колективів і ворота кожного з дев’яти суперників хоча б один раз зумів вразити. Найважче було забивати воротарям «Ланівці-ОТГ» та «ДСО-Поділля», хоча в останній команді, яка стала чемпіоном області, за два поєдинки відзначився чотири рази. А якщо брати по суперниках, то найважче було грати проти «Вікторії» з В. Бірок, якій я забив лише один раз.

– Знаючи, хто представляє в «Арсеналі» найгрізнішу ударну силу, доводилося долати персональну опіку?

– Не можу стверджувати, що в наших суперників були такі настанови, але в деяких поєдинках, як, до прикладу, з «ДСО-Поділля», особливо у фінальній частині чемпіонату, здавалося, що мені не дають навіть прийняти м’яча чи розвернутися з ним, настільки серйозною була опіка. 

«Не принципово, як команда буде називатися, головне, щоби в ній зберігся наш дружній колектив»

– За останні роки, зважаючи на чималу кількість забитих голів, не було запрошень до інших команд, які ставлять мету поборотися за призові місця футзального чемпіонату області?

– У період трансферного вікна підходили представники «ДСО-Поділля», пропонуючи перейти у їхню команду. Такий розвиток подій міг бути тільки за умови, якби «Арсенал» не пробився до першої п’ятірки команд, які вели боротьбу за чемпіонство, і за погодження з партнерами, адже ми давно разом і з моєї сторони було б неправильно кинути їх у важкій ситуації. Однак наша команда змогла потрапити до фінального турніру за 1-5 місця, тому це питання автоматично відпало.

А загалом вважаю, що вже і з «Арсеналом» усі рахуються і цього сезону ми мали всі шанси боротися за нагороди, якби не втрата кількох необов’язкових очок. Намагатимемося надолужити втрачене наступного сезону, і за умови певного підсилення можна ставити завдання потрапляння до призової трійки.

– Вище ти розповів про становлення команди, а чия була ініціатива назвати її саме «Арсеналом»?

– Коли вирішили спробувати свої сили в другій Тернопільській футзальній лізі, то, принісши заявку, організатори сказали дописати назву команди. І ми почали її шукати, переглядаючи… логотипи відомих команд. Зупинилися на «Арсеналі». Думали, що вершин навряд чи досягнемо, але кожному супернику даватимемо бій. Так у принципі й сталося, хоча і певного результату за цей час вдалося добитися.

– Чи відбулася значна ротація у складі тернопільських «канонірів» за три роки виступів у футзальній лізі?

– Не повірите, основний склад у нас залишився той же, що й три роки тому. Цьогоріч, правда, нашу команду підсилили кілька вправних виконавців з педагогічного університету, добрали ще ряд гравців із команд першої ліги, але основа включно з воротарем поки залишається незмінною.

– Чи є у Вашої команди тренер?

– Обов’язки тренера виконує наш капітан Андрій Малик, котрий протягом усього сезону проводить тренування, тактично з нами займається.

– «Арсенал» має спонсора чи команда виступає виключно на ентузіазмі її гравців?

– Перші два сезони весь фінансовий тягар повністю лягав на плечі гравців, а в останньому чемпіонаті нам уже допомагали. Зокрема, організували чотириденний тренувальний збір у Карпатах, орендували тренувальний зал, придбали ігрову форму, манішки, м’ячі тощо. За гравцями залишився лише вступний внесок. 

– Чи вже є плани на наступний футзальний сезон?

– Про це ще рано говорити, хоча певні особи виходять на нас, щоби перейменувати команду і під їхнім брендом виступати в наступному чемпіонаті. Деталей цих перемовин не знаю. Від себе скажу, що для мене не принципово, як команда буде називатися, головне, щоби в ній зберігся наш дружній колектив.

«Мені набагато більше подобається грати у великий футбол, хоча краще виходить у… футзалі»

– Якщо трішки помріяти, чи немає бажання зіграти у футзал на професійному рівні?

– Якщо брати конкретно «Арсенал», то навіть не можу сказати, скільки років має пройти, щоби таке сталося. Вважаю, швидше це могло бути, коли б зацікавлені люди зібрали найкращих гравців із Тернопільської області і створили одну професійну футзальну команду. Такий колектив вивів би тернопільський футзал на значно вищий рівень. Бо сьогодні рівень футзалу на порядок нижчий, ніж великого футболу. 

– А якби тобі поступило запрошення, скажімо, від футзального клубу Екстра-ліги України, спробував би свої сили?

– Якби така пропозиція надійшла, однозначно, спробував би. Навіть провести тренувальні збори у такій команді було б за честь, не кажучи вже про те, щоби грати за неї.  

– Ти згадував про рівень тернопільського футзалу. А яким він є насправді?

– Не можу порівняти наш футзал з іншими регіонами, бо не бачив, як грають команди сусідніх областей. Але якщо порівнювати кілька сезонів у Тернопільській вищій лізі, то не буду стверджувати, наскільки піднявся чи опустився рівень гри провідних тернопільських команд, але, однозначно, з’явилося багато гравців хорошого рівня, більше людей стали цікавитися та допомагати футзальним командам, значно зросла глядацька аудиторія.   

– У чому особливість футзалу і футболу, адже пересічні вболівальники кажуть: вмієш добре грати у великий футбол, то в малий теж успішно гратимеш?

– Я би не був таким категоричним. Ось візьмемо, до прикладу, команду «Агрон-ОТГ», яка у великому футболі є чемпіоном області, а у футзальному чемпіонаті її гравці нічого особливого не показали, зайнявши восьме місце. На мій погляд, підготовка до обох змагань має бути різною. У великому футболі гравець має бути краще фізично підготовленим, адже дистанції там набагато більші. Натомість у футзалі особлива увага повинна бути приділена тактиці гри в обороні та атаці, розіграшам стандартних положень тощо. 

– Якби у тебе був адекватний вибір - грати у футбол чи футзал, що би ти обрав?

– Чесно кажучи, мені набагато більше подобається грати у великий футбол в центрі поля на місці опорного півзахисника, хоча краще виходить саме у… футзалі, де я дію на вістрі атаки.

– Футзальний сезон завершився, настала більш як піврічна перерва. Чим плануєш зайнятися в цей час?

– За прикладом останніх років після футзальних баталій переходжу на великий футбол. Два роки виступав у чемпіонаті Тернопільського району за «Поділля» з В. Березовиці. А цьогоріч планую спробувати свої сили в обласному чемпіонаті, захищаючи кольори команди першої ліги – ФК «Трибухівці» (Бучацький район).

– Ігорю, нині ти вже знаний футзальний бомбардир, а звідкіля цей талант до тебе прийшов, очевидно, з футболу, адже у Тернополі немає спеціалізованих футзальних секцій?

– Напевно через те, що багато тренувався на штучних майданчиках, а в зимовий період – у спортивних залах. Також брав участь практично в усіх місцевих турнірах з міні-футболу серед молоді, студентів тощо. Хоча прийшов у футзал і справді з футболу, яким почав займатися зі шкільних років. Спершу це була футбольна секція у 10-й тернопільській школі під керівництвом тренера Богдана Антоновича Бучинського. Згодом кращих молодих футболістів зібрали в місцевій ДЮСШ, куди потрапив і я. У спортшколі займався п’ять років, брав участь в усіх обласних змаганнях. Навіть один сезон під керівництвом тандему тренерів Романа Курдупеля та Володимира Джуглея виступав у дитячо-юнацькій футбольній лізі України. Після чого на певний час із футболом «зав’язав», бо вирішив надати перевагу навчанню в Тернопільському національному економічному університеті, де й донині навчаюся на 5-му курсі юридичного факультету, здобуваючи спеціальність «соціальна робота».