Асоціація футболу Тернопільщини, колектив КЗ «ДЮСШ Гусятинської селищної ради» та вся футбольна громадськість краю сумує з приводу передчасної смерті (1 квітня) колишнього директора Гусятинської ДЮСШ, тренера-викладача, наставника юного покоління, палкого шанувальника спорту, почесного жителя селища Гусятин, хорошого сім'янина, люблячого батька, дідуся, вірного друга, колеги та просто доброї серцем людини Степана Івановича Кулія.

Степан Кулій народився 21 грудня 1947 року у селі Біла Чортківського району. В рідному селі закінчив школу. Працював на ремзаводі у Чорткові, звідки пішов до армії. Після служби у війську навчався на факультеті фізичного виховання у Тернопільському педагогічному інституті (нині – національний університет ім. В. Гнатюка).

Внесок Степана Івановича у розвиток спорту Гусятинщини важко переоцінити. Після закінчення вишу він працював вчителем фізкультури у Яблунівській середній школі. Згодом пана Степана призначили на посаду директора гусятинської ДЮСШ, на якій він пропрацював 33 роки. Паралельно тренував юних гусятинських футболістів. Найвідомішими вихованцями Степан Івановича можна назвати Івана Павлюха («Карпати» Львів, «Дніпро» Дніпропетровськ), Ігоря Сушка («Нива» Тернопіль, «Чорноморець» Одеса), Ігоря Шпікулу («Зоря» Хоростків, «Збруч» Гусятин, «Автомобіліст» Копичинці). Степан Кулій також був головним тренером дорослих команд у Копичинцях та Гусятині.

А ще пан Степан був чудовим господарником, за його керівництва у ДЮСШ тренувальні збори на базі спортшколи проходили ФК «Тернопіль», «Зоря» (Хоростків) та інші області команди, чимало дитячих колективів, у тому числі з Києва та інших міст України. Завдячуючи Степану Кулію у Гусятині довгі роки проходили змагання на призи клубу «Шкіряний м’яч».

Навіть, вийшовши на заслужений відпочинок і проживаючи за кордоном, Степан Іванович завжди цікавився справами у школі, при кожному поверненні на батьківщину, знаходив час відвідати рідну ДЮСШ, поспілкуватися з колегами і друзями, підтримати, підбадьорити, порадити...

Щиро співчуваємо родині покійного і розділяємо біль їхньої втрати і горя! Важко знайти слова втіхи, коли стається непоправне – смерть близької людини, проте світлі спогади про тих, хто залишив по собі добрі справи та чесно прожив своє життя, завжди грітимуть наші серця.

Ми не в змозі змінити обставини, лише просимо у молитві до Господа дати сил рідним, а душу покійного прийняти у Царстві Небесному.

Нехай добрий, світлий спомин про Степана Івановича назавжди залишиться у серцях рідних, колег, друзів, вихованців - усіх, хто його знав, любив та шанував...

Вічна і світла пам'ять!